"Сам собі адвокат", або "МАТРИЦЯ в суді"

Одні вибори закінчуються, інші - починаються… цей процес в Україні є безперервним… Однак мало хто знає, чим закінчується судова тяганина, яка починається ще під час одних виборів, і закінчується на наступних. Одна з таких "післявиборчих" справ, розгляд якої нещодавно закінчився в Апеляційному суді м.Кіровограда, стосувалась безпосередньо мене.

На виборах до обласної ради, вже в далекому 2006 році, мене було обрано членом обласної територіальної виборчої комісії (ТВК) від Народного Руху України. Партія відразу дала мені завдання - бути максимально обєктивним до всіх, дотримуватись закону, не допускати його порушень і максимально карати порушників. Своїх однопартійців я консультував, тому до поданих ними документів практично неможливо було підкопатись… а от майже у всіх інших партій я виявляв порушення. Першими під "гарячу руку" потрапили "ПОРА" та «ПНЕРУ» - за неправильно оформлені підписні листи документи повернули на доопрацювання. В цьому мене підтримав і голова комісії - Юрій Дєнісов. Проте, ця підтримка тривала не довго - доки я не знайшов такі ж порушення у документах Партії регіонів, представником якої він був. Юрій Євгенович не виявив послідовності, і всі ті документи в тому ж вигляді були зареєстровані, а наші стосунки - зіпсовані. Не буду розповідати про всі "робочі" моменти нашої "дружби", а відразу підійду до кульмінації - підсумкового засідання.

На засідання з підведення підсумків голосування до облради я потрапив з невеличким запізненням - і відразу, без зайвих розмов, включився в її роботу. Однак, за пять днів (засідання було неперервним і тривало більше тижня) дізнався, що мене, на відміну від декількох інших, дійсно відсутніх на засіданні, не записали в протоколі. На моє логічне здивування я почув не зовсім логічну, але цікаву відповідь голови: "Вас нє сущєствуєт!" Далі так і напрошується: "Зрозумій - ложки не існує… Все навколо - це матриця!" Коли я поцікавився "Чи маєте ви очі? (Адже я видимий… матеріальний!), то почув "Нєт! Я іх дома забил!" Далі я просто не мав що сказати, хоча в голові літали думки: "Хто ж він насправді? Чи людина він взагалі? Чи, може, в нього "немає мобільного" (як у відомій телерекламі…)".

Оскільки я, в даній ситуації, не міг відстоювати свої права в якості члена комісії (адже, на думку голови, був "відсутній без поважної причини") - я написав скаргу на дії ТВК як громадянин України. Її зареєстрували і поклали у велику скриню з іншими скаргами, і не розглядали взагалі. Протокол про підсумки голосування мені не дали підписати. Хоч я і був присутній під час його підписання - однак навпроти мого прізвища стояв запис "відсутній без поважної причини"!?! Про свій протест я заявив всім присутнім спостерігачам, журналістам, представникам партій… та підіймати скандал їм було невигідно - хотілось швидше отримати депутатство, отож ніхто на це уваги не звернув.
Будучи за своєю природою ідеалістом, я не міг спокійно спостерігати, як хтось порушує закони і насолоджується безкарністю. Дочекавшись, поки пройдуть строки розгляду скарги і не отримавши відповіді неї, очолювана мною "Чиста Україна" оприлюднила прес-реліз "Матриця в обласній ТВК", який закінчувався обіцянкою зясувати стосунки у суді. Коли ж декілька членів комісії не отримали добові за роботу, ми запідозрили фінансові махінації в роботі комісії, тому ГР "Чиста Україна" провела прес-конференцію під назвою "Вор должен сидеть в тюрьме (Глєб Жеглов), або Матриця в ТВК. Частина 2", а я подав позов на Дєнісова.

Розгляд справи, на мою думку, йшов не зовсім обєктивно. Суддя відмовився вести запис судового засідання. Судом, не заслухавши жодного свідка, не взявши до уваги приписи обласної Прокуратури, якими визнавались порушення моїх прав, з купою інших процесуальних порушень, на основі протоколу ТВК (який я власне і оскаржував) було встановлено факт моєї відсутності на засіданні (Матриця форева!), а в задоволенні позову, відповідно, відмовлено. Що ж, рука руку миє… (Дєнісов - колишній суддя…).
На жаль, після оголошення вироку, я не встиг подати заяву в апеляцію (та і не дуже хотів – після невдачі трішки зневірився і охолов), і рішення набуло законної сили. Всі мої подальші спроби добитись справедливості через прокуратуру та ЦВК завершились нічим.

Однак, майже через рік після виборів, Ю.Дєнісову спало на думку, що саме через ту-у-у-у прес-конференцію Чистої України йому "не спиться" (чи просто бракує 50 000 грн. до "скромної пенсії"?), і історія отримала своє продовження. Він стверджував, що я поширив про нього недостовірну інформацію, образив та принизив його честь та гідність, змусив піти у відставку з посади голови комісії, завдав йому значної психологічної травми, що, "в рєзультатє цепной рєакціі псіхотравмірующєго воздєйствія" порушило його сон, знизило життєвий тонус, призвело до глибокої депресії, наслідки якої проявляються і сьогодні у вигляді безпричинного відчуття роздратованості і агресивності… Між іншим, позовна заява була складена в найкращих традиціях “проффесури” Партії регіонів - з купою граматичних та юридичних помилок (хоч вона і була написана його рідною – російською)…
Пройшовиши всі етапи судового процесу, я отримав перемогу в Ленінському районному, часткову поразку в Апеляційному, часткову перемогу у Верховному, який скасував рішення апеляції та повернув справу на повторний розгляд, і вже в Апеляційному ми отримали остаточне рішення – у задоволенні позовних вимог Дєнісову відмовити…
Ця справа доводить той факт, що наша судова система, не зважаючи на всю свою недосконалість та корумпованість, все ж має чесних і професійних суддів, які виносять справедливі рішення, зважаючи на факти, а не на якісь особисті симпатії чи "кругову поруку". Тобто, в Україні є потенціал для проведення системної судової реформи. Але ж як важко і довго довелось шукати таких суддів…

Проблема з судами в Україні носить масовий характер, і доки ми не наведемо лад у цій сфері, доти нам рано говорити про свободу слова, демократію, громадянське суспільство, правову державу та інші високі речі!
Судова реформа назріла, і вона нам конче необхідна. Необхідна всім: підприємцям, які потерпають від сваволі рейдерів, журналістам, які бояться висловити свою точку зору, щоб не образити "сильних світу цього", прокуратурі, яка втратила будь-який вплив на "касту недоторканних", всьому народу, який вже втомився від стану речей, коли судове рішення залежить не від статті закону, доказів та свідчень, а від суми "домовленості" чи міцності родинних стосунків з суддею. Суддів повинні обирати громадяни, які точно знають, який суддя "бере", а який приймає законні рішення, який дотримується процедур та законодавства під час розгляду справ, а який їх затягує і "губить". Суддя не повинен обиратись пожиттєво - це має бути конкретний термін, а його "недоторканність" має бути суттєво обмежена, адже вони такі ж громадяни, як і ми, і мають відповідати за свої дії на тих же підставах, що і ми. Вони мають служити своїм виборцям, а не застосовувати "кругову поруку"!!!
Але чи буде використаний цей потенціал представниками нової-старої влади (програма якої містить пункт проведення судової реформи)??? Максимум, на що здатна наша напівлегітимна влада – це лише зрушити процес реформи судової системи з місця. Закінчувати реформу (і не лише судову) доведеться вже нашому поколінню політиків – сучасній молоді.

Дмитро Сінченко,
аналітик