Молодіжна політика "для галочки"

«Хто не знає мети – той не зможе знайти дороги!»

Гасло корпусу Українських Січових Стрільців сьогодні, як ніколи, актуальне. Актуальне для нашої системи влади, для нашої держави і для її громадян.
Хто знає, яка мета нашого існування? Кожен вирішує це питання для себе особисто. Хтось хоче бути відомим актором і дарувати людям насолоду від перегляду картин зі своєю грою. Хтось хоче стати видатним вченим, отримати Нобелівську премію і подарувати людству новий винахід, який покращить наше життя. Хтось бачить мету свого існування у невпинному служінні Богу та допомозі людям ставати на праведний шлях. А комусь достатньо просто сумлінно працювати електриком і дбати про виховання своїх дітей. Якщо людина живе з певною метою, має свої мрії і впевнено прямує до їх виконання, то їй живеться весело та цікаво. Вона відчуває кожну хвилину свого життя, цінує її і ефективно використовує.
Така ж закономірність прослідковуються і у будь-якої організації – чим чіткіша і конкретніша мета, тим ефективнішою буде її реалізація. Підприємство, що виписало свою місію та завдання, досягне значно вищих результатів, ніж те, що має за мету стандартне «отримання прибутку» у шаблонному статуті, затвердженому «для галочки», як проста формальність.
Ця закономірність спрацьовує і на національному рівні. Держави, що прописали мету свого існування, мають найбільший рівень розвитку. Наприклад, така країна, як Швейцарія, записала мету свого існування у свій основний закон – Конституцію. І там же визначила критерії досягнення своєї мети – конкретні вимірювані показники. Чи не є ця держава прикладом для інших країн світу?

У Кіровоградській області пів року тому «відновила роботу» рада з питань молодіжної політики при облдержадміністрації. Її склад не оновлювався вже кілька років, а збиралась вона попереднім складом лише одного разу – коли її створили. Судячи зі всього, переформатована рада повторює долю своїх попередників, адже із затвердженого графіку роботи не виконано досі жодного пункту, і не відбулось більше жодної зустрічі.
До порядку денного її першого засідання було внесено два питання: про обговорення обласної цільової соціальної програми «Молодь Кіровоградщини» на 2010-2015 роки, та про обговорення проекту Конституції Президента України (Ющенка). Питання, на перший погляд, абсолютно не пов’язані, про що, я переконаний, думали і вважали самі організатори даного засідання. Та це лише на перший погляд.
Програма, начебто, дуже гарна, правильна, потрібна…. Але вже в самому тексті непомітно закрались положення, які роблять її необов’язковою для виконання. Точніше – для ефективного виконання. Візьмемо для прикладу показники її реалізації. Виконання завдання «Створення умов для інтелектуального самовдосконалення молоді, творчого розвитку особистості» пропонується вимірювати показником «кількість заходів до забезпечення розвитку творчої ініціативи молоді». Чи залежить інтелектуальне самовдосконалення та розвиток творчої ініціативи від кількості якихось заходів? Ні. Такий показник можна застосовувати, якщо на виході ми хочемо отримати не нових нобелівських лауреатів, відомих та визнаних митців чи призерів різноманітних олімпіад, фестивалів, конкурсів, які б принесли користь і області, і всій державі в цілому, а паперовий звіт «про виконання програми», в якому буде вказана величезна кількість різноманітних (і, напевне, безглуздих) «заходів». Якщо ж нам дійсно буде пріоритетом перше, то логічно, що показниками мають бути:
• Покращення успішності навчання серед молоді, що відвідують заходи
• Зростання кількості призерів олімпіад
• Збільшення творчого доробку молодих митців, кількості виданих книг, опублікованих статей, записаних синглів та музичних альбомів, написаних картин та влаштованих виставок тощо.
• Перемоги молоді на різного рівня мистецьких конкурсах та фестивалях
Для того, аби вимірювати ефективність виконання завдання «Утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей» доцільно було би регулярно проводити відповідні соціологічні дослідження, постійно відслідковувати рівень підліткової злочинності, кількість зареєстрованих членів патріотичних організацій, кількість віруючих серед молоді тощо. Те саме стосується і інших завдань: «Пропаганда та формування здорового способу життя», «Створення сприятливого середовища для забезпечення зайнятості молоді» «Надання підтримки молодіжним і дитячим громадським організаціям» і т.д. В основі підрахунків якості виконання програми необхідно використовувати науковий підхід – «кореляційний аналіз» (цікаво, чи знає про нього чиновницька «проффесура»?). І це буде дійсно системний підхід. Так ми зможемо по справжньому оцінювати ефективність заходів, здійснювати роботу над помилками і вдосконалюватись. Так можна задіювати і інші структури органів влади (наприклад – управління внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю – в рамках проведення соціологічних досліджень; управління статистики, науково-експертні установи – для визначення результатів виконання програми) для роботи на спільний результат. Так державний організм зможе стати єдиним.
Будь-який міжнародний фонд чи інша донорська організація, при проведенні конкурсів проектів та наданні безповоротної фінансової допомоги на їх реалізацію, у своїх умовах конкурсу вимагає, аби результати виконання проектів були конкретними і вимірюваними, та, що найголовніше, відповідали меті програми. Інакше гроші не виділяються. Державні ж структури на такі «дрібниці» чомусь не звертають уваги. У них інша мета – «засвоювати» бюджетні кошти.
Чиновники виправдовувались, мовляв, це – державні стандарти, не ми їх встановлюємо… але навіщо рівнятись на структуру, яка апріорі є неефективною, і робити дії, які завідомо не принесуть бажаних результатів? Якщо всі підуть у прірву стрибати, то і Ви, шановні начальники, підете?...
Які ж недоліки помітили більшість лідерів «активних» молодіжних організацій, включених до складу ради? Лише недостатність фінансування. Але навіщо їм це фінансування? Що корисного вони роблять, і як визначають «корисність» та ефективність власних заходів?
Наприклад, така організація, як молодіжний гендерний центр «Коло» за кошти управління випустила листівку «Стоп сексизму», в якій розповідалось про негативний бік використання рекламістами соціальних стереотипів. Вона досить гарна в плані дизайну та естетичного вигляду, однак викликає ряд питань. Хто є цільовою групою, для якої призначена згадана інформація? Хто отримав ці листівки? Напевне – члени молодіжних організацій та активне студентство. А який результат? Вони змусять рекламістів не використовувати в рекламі сексизмів? Ні, адже рекламісти цих листівок навіть не отримували. Вони напишуть законопроект, який забороняє сексизми? Ні, адже студенти не є суб’єктами законодавчої ініціативи, і 99% з них не мають доступу до депутатів, урядовців чи Президента, які б змогли зробити такий крок. Можливо, їх так обурить інформація з листівки, що вони зроблять акцію біля Верховної Ради або організують Всеукраїнську кампанію з метою привернути увагу до цієї проблеми? Ні, адже листівка до цього не спонукає… то з якою метою вона була виготовлена? Скажу навіть більше – листівка викликає позитивне ставлення до сексизму як явища, адже над нею не працювали професійні соціальні психологи, тому навіть та незначна кількість студентів, що отримає листівки, сприйме їх виключно як «прикол» та «стьоб».
Відсутність професійного підходу до реалізації молодіжної політики зачасту може не лише не принести користі, але і нашкодити, як у випадку з акціями проти куріння. Адже найчастіше (в даному випадку я говорю не про Кіровоградське управління, які в цьому плані значно прогресивніші) державні структури фінансують акції-обміни цигарок на яблука чи цукерки. Психологічно ж такий захід заохочує молодь до куріння і дискримінує не-курців (адже той, хто курить – отримує «винагороду» - цукерку або яблуко, фактично за те, що він курить). Складається враження, що діяльність даного управління, як, власне, і решти органів державної влади, спрямована не на досягнення конкретного результату, а на «засвоєння» (або просто – «дерибан») бюджетних коштів.
Ось так, непомітно, ми дістались і до другого питання «порядку денного» - «про обговорення проекту Конституції Президента України». У чому ж взаємозв'язок двох питань однієї зустрічі? Та в тому ж, що всі вони, на справді, робились і робляться «для галочки». І програма «Молодь Кіровоградщини», і проект Конституції, і рада з питань молодіжної політики, і сама зустріч.
Ми вже всі знаємо про результат «обговорення проекту Конституції» – немає жодного результату. Аналогічною є ситуація і з іншими пунктами: програма – не затверджена, бюджет – не прийнято, рада – не працює, зустріч – профанація…
Нас, простих громадян України, хочуть спонукати на обговорення питань, які, за великим рахунком, є несуттєвими. Адже для нас немає жодної різниці, скільки коштів виділено на фінансування державної програми, якщо ці кошти будуть використані не за призначенням. Нам має бути абсолютно байдуже, які повноваження має Президент, а які – Прем’єр-міністр, якщо жоден з них не звітується перед нами і не відповідає за свою діяльність. Нас не повинно турбувати, скільки палат матиме Верховна Рада, якщо депутати, отримавши свої мандати, займатимуться своєю звичною справою – паразитуванням на нас з вами. Нам все одно, як називається адміністративно-територіальна одиниця – край чи область, якщо ми не знаємо, яка мета нашої держави, і що на справді повинне робити її керівництво.
Довго так тривати не може. Або ми змінимо цю систему, або ми зникнемо із карти світу. Я – за перший варіант! Хто зі мною?

Дмитро Сінченко, УНФІР