“Наслідки холодної війни”

“Наслідки холодної війни”
“Холодна війна” - термін, який дає визначення геополітичній та ідеологічній боротьбі між СССР і США після Другої світової війни. Вперше його було вжито Джорджем Оруеллом у статті “Ти і атомна бомба”, яка з”явилася на світ в 1945 році. Згодом політика “холодної війни” була проголошена в програмній промові У. Черчілля 5 березня 1946 в американському місті Фултоні, в якій він закликав до створення англо - американського союзу для боротьби з “світовим комунізмом” на чолі з Радянською Росією.[1,с.307]
Метою даної статті є цілісно і комплексно дослідити наслідки “холодної війни” для її країн - учасниць.
Також в статті автор формулює наступні завдання:
- Висвітлити соціально - політичні зміни в Центрально – Східній Європі;
- Показати нову геополтичну ситуацію після завершення “холодної війни”;
Зупинимося на одному з найважливіших наслідків “холодної війни”, а саме - розпаді СРСР та зміні геополітичної ситуації, що була ним викликана. Зі зникненням Радянського Союзу на політичній карті світу з”явилося 15 республік, які одна за одною проголошували про свій суверенітет. Тобто сміливо можна стверджувати про зникнення глобального протистояння Сходу і Заходу в міжнародних відносинах, бо “світовий комунізм” на чолі з СРСР потерів поразку і США укріпили свої позиції на мінародній арені. Розпад СРСР призвів також і до виникнення багатополярності в міжнародних відносинах з очевидною перевагою переможця в “холодній війні” – Сполучених Штатів. Окремі центи геополітичної сили (Китай, Японія, Європейський союз та інші) вимагають перегляду світовлаштування, який склався після Другої світової війни, відстоюють багатовимірність світового розвитку.[2]
Разом з розпадом Радянського Союзу розвалилася і Ялтинська система перерозподілу Європейського континенту на сфери впливу переможця у Другій світовій війні, вона перетворилася в систему протиборства конфронтації “західної демократії” і “табору соціалізму”. Зникнення загрози зі сторони СРСР кардинально змінило роль НАТО. Бо США та їхнім союзникам по Північноатлантичному альянсу не було кого більше стримувати, адже ворог як такий зовсім зник. Тому головними напрямами діяльності Північноатлантичного блоку стали забезпечення стабільності в Європі, врегулювання конфліктів, які виникають на етнічному підґрунті.А також зменшилася напруженість в міжнародних відносинах, зникло банальне питання “хто кого”.
... .. Хоча США продемонстрували, що війну можна виграти без єдиного пострілу, - вони все ж визнали частину своїх помилок в стратегії зовнішньої політики по відношенню до СРСР . “Після Другої світової війни ми спрймали сталінську Росію як експансіоністську та агресивну силу і відповідали належним чином, - писав про це Г. Кісінджер. Ми визнаємо, що тим самим напевно створили в радянської сторони уявлення , що ми намагалися загнати Радянський Союз в перманентно програшне положення. Ми також недостатньо добре розуміли, що потреби в безпеці континентальної держави сильно відрізняються від потреб держави, оточеної , як наша, з усіх боків океанами. Відсутність в нашій історії іноземних вторгнень з 1812 р. Зробила нас неуважними до проблем країни, на яку неднократно нападали” [3]
Що ж стосується ситуації в Центрально-Східній Європі,- то після розпаду Радянського Союзу, на політичній карті Європи з”явилися такі демократичні країни як Польща, Чехія, Румунія, Словаччина, Болгарія, Румунія та Албанія. Ці країни були учасниками соціалістичного табору, а після його розвалу почали самостійно демократично розвиватися. Всередині них сталася різка політична переорієнтація, усунення від програм комуністичних партій,пошук шляхів зближення з Заходом і можливості вступити до НАТО… В результаті чого всі вищезгадані країни вступили до НАТО і активно співпрацюють в рамках його програм. І, незважаючи на майже однакові для всіх цих країн наслідки “холодної війни” (безробіття, інфляція, економічна нестабільність) всі вони вступили в Європейський Союз.
Після завершення “холодної війни” і розпуску ОВД на території Європи свою позицію закріпило НАТО, як головний гарант миру та безпеки на рівні з Радою Безпеки ООН. Загальне визнання отримала програма “Партнерство заради миру”. Реалізуючи цю програму, натівські військові формування, формування союзних в НАТО держав, включаючи Україну, брали участь у врегулюванні конфліктів в Іраку, Боснії та Гегцеговині. Не можна не згадати і про програму розширення НАТО на Схід, яка викликає занепокоєння у Росії. Проте відомий американський дипломат Річард Холбрух заявив, що розширення НАТО не має на меті пригнічувати інтереси Росії і що что НАТО не являється альянсом, спрямованим проти Росії. Це був антирадянський альянс, але не антиросійський. Це група країн, які притримуються однакових поглядів, коли стикаються з подібними проблемами.. А розширення НАТО просуває в східному напрямку стабільність і демократію. За його словами жодна з дій НАТО не спрямована проти цієї країни.
Цитуючи главу МЗС РФ С.Лаврова, можна зрозуміти, що Росія все-таки боїться розширення НАТО на Схід.
“НАТО не є для нас загрозою. Небезпеку становлять ті процеси, які спостерігаються всередині організації, дії, що вчиняються всупереч міжнародному праву (наближення до наших кордонів військової інфраструктури), що неминуче викликає необхідність застосування зустрічних заходів по нашу сторону кордону і протирічить тим домовленостям, які були досягнуті відносно необхідності зниження воєнної активності, стримування розміщувати уже існуючі бойові сили на території нових членів НАТО.”[4]
Аналізуючи ті зміни, які відбулися в європейських країнах після “холодної війни” неможливо оминути увагою роль Європейського Союзу і його Європейську політику сусідства (ЄПС), яка спрямована на те, щоб не допустити виникнення нової лінії між розширеним ЄС і його сусідами та надати їм можливість брати участь в різноманітній діяльності ЄС шляхом тісного політичної, економічної та культурної співпраці в області безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни : Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Сирію, Туніс, Україну, а також Палестинську автономію.
Вперше концепція ЄПС булла викладена у зверненні Комісії “Розширена Європа” в березні 2003 року. Вна показала,що формування відносин з сусідами один із головних пріоритетів розширеного ЄС. Хоча ЄПС не зачіпає питання потенційного членства,- вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуть базуватися на взаємному визнанні загальних цінностей, головним чином в сфері верховенства права; справедливого управління, дотримання прав людини, особливо прав меншин, принципів ринкової економіки і безперервного розвитку.
Отже, підводячи підсумки всьому вищесказаному, я вважаю за доцільне заявити, що для стабілізації тієї ситуації, яка спостерігається після “холодної війни” потрібно створити нову структуру, яка б підтримувала мир і безпеку у всьому світі. Бо щоб там не говорили, а ООН потребує удосконалення . Рада Безпеки вже не може справлятися зі своїм головним зобов”язанням- забезпечувати стабільність на міжнародній арені. Звичайно, тут не можна применшувати роль НАТО, але учасниць організації 27, а самостійних країн у світі нараховується набагато більше.Тому потрібно створити універсальну структуру, куди б увійшла країна-представник Європи, Азії, Америки, Африки і т. д. ,які б оцінювали реальне положення в своєму регіоні, вносили певні пропозиції щодо ліквідації тих чи інших загроз їхньої безпеки. І лише тоді після спільного голосування застосовувати якісь заходи. Можливо, це повністю утопічна ідея, але я впевнена,що якби вона хоч раз прозвучала з вуст представника РБ ООН чи НАТО або інших організацій, - то це призвело б принаймні до вдосконалення тих структур, які вже є. Так само можна було б вдосконалити і ЄС, але не треба бути великим аналітиком,щоб зрозуміти,що якщо це станеться, - то зникнуть точки тиску на ту чи іншу країну. Іншими словамижвсі країни стануть однаково захищеними як в економічній, так і геополітичній сфері, а так як час не стоїть на місці,- то реформами потрібно займатися вже зараз.
Посилання
[1] Воронянский О. В. Всесвітня історія ХХ ст; Навчальний посібник для абітурієнтів.- Харків; Парус, 2006.-336с
[2] Тумашов А. В. “Холодна війна та її негативний вплив на міжнародну атмосферу”Львів.ЛІВС. 2000.-55с
[3] Г. Кісінждер Дипломатія; Київ; 2000.-909с
[4] Кореспондент, 12.11.2010