Тарас Решетюк: Фізична економіка та її вплив на вихід із світової фінансової кризи

Останнім часом в Україні як і в усьому світі шпальтами газет, у радіо і телеефірі гуляє найпопулярніше словосполучення «фінансово-економічна криза». Безліч експертів, аналітиків, політиків і урядовців, кожний на свій копил пояснюють причини цієї кризи і намагаються прописати сякі-такі рецепти для пом’якшення горя, яке звалилося на плечі не тільки українців.

Насправді, відбуваються прогнозовані явища, суть яких не у поверхових тлумаченнях на зразок «вразлива іпотечна фінансова діяльність», чи «надмірні спекуляції на фондових біржах», а у закономірності краху світової фінансової системи, яку породила сучасна політична економія. Науковці частіше вживають термін «класична», але від того ця наука не стає більш повноцінною.
Розглянувши проблему більш глибше, постає питання: «А чи працюють ті загальноприйняті економічні принципи у сучасній світовій системі?»

Поміркуймо, чи має – грошова одиниця – сталу мірку? Якою є природа інфляційних процесів? Чому уряд при верстанні бюджету планує рівень інфляції? І чи можливо встановити точну мірку грошам? У відповідях на ці питання заховані причинно-наслідкові зв’язки світової кризи.

Питання котре варто вирішити:
Чи можлива безінфляційна економіка?

У межах класичної економії, заснованої на соціальному походженні додаткової вартості теорій А.Сміта та Д.Рікардо за рахунок експлуатації праці відповідь буде негативною.
Але є альтернативна теорія – фізична економіка Ліндона Ларуша. Він вважає, що єдиним джерелом реального економічного зростання є підвищення продуктивної сили людської праці в розрахунку на душу населення.

Розкриваючи суть концепції «фізичної економіки» слід, перш за все, мати на увазі розуміння Л.Ларушем процесу «економічного зростання». Він розрізняє фізичну економіку(матеріально-технічна база) і фіктивну(акції, цінні папери, кредити, ф’ючерси). Ларуш протиставляє зростання реальної фізичної економіки і фіктивних фінансових показників. Проаналізувавши повоєнний розвиток економіки, Л.Ларуш робить висновок, що відбувається спад реальної економіки і бурхливе зростання – фіктивної.

Також існує українська гілка даної теорії котра зветься «фізичною економією», яка має потужне представництво вчених і мислителів: С.Подолинський, В. Вернадський, М.Руденко, ціла плеяда сучасних послідовників. Фізична економія ґрунтується на природному квантовому законі збереження і перетворення енергії. Тобто більша частина додаткової вартості формується на землі, завдяки людській праці та енергії сонця.

За такої схеми інфляція не виникає, оскільки на кожну грошову одиницю, створюється дуже важливе для життєдіяльності людини благо.

Спільним між фізичною економією та фізичною економікою є те, що як Ларуш так і Подолинський визнавали джерелом реального економічного зростання – підвищення продуктивної сили людської праці в розрахунку на душу населення. І, як підкреслювали Подолинський, а пізніше і Вернадський, здатність людини постійно все більше інтенсифікувати енергетичні потоки тісно пов’язана з її духовним розвитком. Джерелом економічного багатства, наголошує Л.Ларуш, є здатність людського індивідууму до творчого мислення, а це більш за все проявляється через наукові відкриття, технологічні розробки і т.п..

Розглянемо на прикладі «потрійної кривої» Л.Ларуша взаємозв’язок між фізичною, фіктивною економікою та розвитком продуктивних сил. У випадку коли фінансові показники прямують до нескінченності, матеріальна сфера знаходиться у стані стагнації, одночасно з тим біосфера реагує на виродження людської економії. Цю ідею підтримував і Подолинський: підвищення виробничої сили пов’язане з розширенням і інтенсифікацією тих енергетичних потоків у біосфері, від яких залежить існування людського суспільства. І якщо людина буде все більше інтенсифікувати енергетичні потоки буду зростати і її духовний розвиток.

Заходи для виходу зі світової фінансово-економічної кризи Л.Ларуша

Антикризові заходи, запропоновані урядом, не можуть зупинити падіння економіки. Більше того, мільярдні доларові запозичення ставлять країну на межу дефолту.

Ларуш наголошує на тому що стосується внутрішньої підтримки розвитку народного господарства, то уряд може задіяти найбільш потужний і найтриваліший стимул до підвищення як темпів зростання виробництва, так і ефективності всього народного господарства, використовуючи наступні чотири важеля, наявні в державному секторі економіки:
1. Великомасштабні поліпшення базової (матеріальної) інфраструктури;
2. Стимулювання зростаючих темпів перспективних наукових досліджень;
3. Пов'язані з цим заходи щодо вдосконалення народної освіти;
4. Використання урядом його купівельної спроможності, податкових знижок на корисні інвестиції та пільгових умов кредитування для стимулювання розвитку і застосування найбільш передових технологій при конструюванні нових машин і устаткування.
Ці заходи забезпечують найвищі темпи зростання ефективності народного господарства як на душу населення, так і на квадратний кілометр використовуваної землі.
Слід зупинитися на двох важливих аспектах цієї тактики. Якщо кредит видається на великомасштабний інфраструктурний проект або на найбільш капіталомісткі форми виробництва, або на науково-технічний прогрес як такий, або на певне поєднання сфер, то економіка в цілому отримує один з найбільш дієвих імпульсів розвитку. У цих випадках кредит, що надається первинному одержувачу, надає максимально зростаючий ефект, спрямований вгору - через закупівлі від постачальників, і вниз - через вплив поліпшеної технології на загальну ефективність економіки.
Зовсім інша справа, коли той же обсяг стимулюючого кредиту видається на звичайне виробництво традиційних товарів домашнього вжитку. Такий кредит не приніс би навіть відносно рівну користь економіці в цілому.

Заходи для виходу зі світової фінансово-економічної кризи, які пропонує українська школа фізичної економії

1. Необхідно визнати пріоритетом виробництво с/г продукції, тваринництво, птахівництво, як галузі, що продукують абсолютну додаткову вартість.
Метою земельної реформи має бути збільшення родючості землі. Перевагу слід віддавати тій формі власності, яка забезпечуватиме кращий результат. За умови вмілого господарювання на конкурсній основі фермерам пропонувати сільськогосподарські угіддя безкоштовно з правом успадкування. Контроль за всіма процесами у реформуванні галузі має взяти на себе централізована установа – Всеукраїнський іпотечний земельний банк.
Законом потрібно заборонити утворення латифундій. Власниками земельних паїв можуть бути тільки українці і тільки ті, хто на них працює. Земельний іпотечний банк має забезпечувати надання фермерам довгострокових кредитів за мінімальний відсоток з правом початку його погашення через 5 років. На належний рівень слід підняти роль аграрної науки. Агрономічні, тваринницькі, ґрунтозахисні інституції повинні забезпечити безперервну науково-консультаційну допомогу селянам і мають мати прямопропорційну матеріальну залежність від успішності землеробства.
2. До сектору виробництва абсолютної вартості віднести впорядкування і розвиток лісового і водного господарства. Адже повітря і вода, так само як і їжа – життєво необхідні для людини. Тому слід негайно розробити національну програму очищення річок та насадження нових лісів, а також загального впорядкування довкілля. Ця робота потребуватиме багато фізичної праці, тому першочергово слід надавати пропозиції, організаційну і науково-методичну допомогу людям, що втратили роботу внаслідок кризи і таким чином зняти суспільну напругу.
3. Завдання уряду  відновити національну легку промисловість, яка б на 80 % могла забезпечувати потреби населення у товарах широкого вжитку. Критичний імпорт у цій галузі не може перевищувати 20 %.
4. У фінансово-банківській системі реформа має починатися із переведення усіх валютних споживчих та іпотечних кредитів для населення у гривні, разом із зменшенням відсоткової ставки.

Висновки
1. Для подолання фінансової кризи, в першу чергу, потрібно «дискваліфікувати» структури котрі створюють інфляцію, тобто примножують гроші, не створюючи жодного товару.
2. Приділити увагу всебічному розвитку аграрного сектору, оскільки там створюються найвагоміші блага, при цьому обов’язково використовувати останні наукові дослідження та інновації.
3. При розробці бюджетів різних рівнів використовувати категорії: робота, потужність, густина енергії.
4. Ввести для різних рівнів споживання термін «Ринковий кошик». Окрім матеріального виробництва, він повинен включати охорону здоров’я, освіту, науку і технологію – на душу населення, на домогосподарство, на кв. км використаної землі. При цьому потрібно враховувати час виміру, культурний рівень господарств.
5. Змінити пріоритети з матеріальних на духовні. Так як Ліндон Ларуш акцентує увагу на тому що «Економіка – це не «економікс», - пише він. «Економіка – це відношення людини до природи, відношення людини до Всесвіту. Це – здібність людини до виживання. Це – довговічність, це культурні умови життя, це – наука, це – класичне мистецтво, це – висока духовність. Це те, чим є економіка. І це все ми відкинули. Ми бідніші, значно бідніші, ніж будь-коли раніше».